ТОПИТИСЯ 1, топиться, недок.
1. Мати в собі розпалений вогонь (про піч, грубку, плиту і т. ін.). — Ке сюди й бомагу [папір]! — сказав він [староста] паламареві, взяв у руки, підійшов до печі, що топилася на той час, і кинув бомагу в огонь (Панас Мирний, IV, 1955, 258); У передній було порожньо. В кухні топилася плита (Юрій Яновський, II, 1954, 68).
2. безос., перев. з дієсл. варитися. Мати розпалений вогонь в печі, плиті для приготування їжі. А на хуторі я знаю Хату бідну, хату скраю; Там сьогодні не топилось І вечерять не варилось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 83).
3. Взагалі мати розпалений вогонь (про піч, грубку і т. ін., а також про приміщення, його господарів). Ото у нас хата топиться, і дим видно (Данило Мордовець, I, 1958, 60); — Та одчиняй, спасеннице! Хіба ми не знаємо, що ти дома. Он з вивода дим іде: не само ж воно в печі топиться! — кричить Хаброня (Нечуй-Левицький, III, 1956, 254);
// безос. Стіл заслано, у печі топиться (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 37); Топилося майже в усіх хатах, і бузкова тінь димів слалася снігами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 481); — Виглянула б, дочко, чи не топиться там у кого з сусідів, — звернулася вранці мати до Вутаньки, що саме вмивалася коло порога. — За жаром треба збігати (Олесь Гончар, II, 1959, 148).
ТОПИТИСЯ 2, топиться, недок.
1. Робитися м’яким, рідким при нагріванні. Грубі свічі тихо топились, опливаючи воском, неначе сльозами (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 353); Топився зимовий сніг і болотними швидкими струями [струменями] збігав до сумного потоку (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83); При температурі близько 40° клей починає топитись (Столярно-будівельна справа, 1957, 224); Вали гарячі піняться у маслі, Стирається і топиться бабіт. Машина йде, піднявши фари згаслі (Платон Воронько, Коли я.., 1962, 94); * Образно. Вся дівоча насмішкуватість і недовіра стали топитись, мов крижинка на весняному сонці. І де взявся на лихо їй оцей Роман? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 160).
2. Пас. до топити2.
ТОПИТИСЯ 3, топлюся, топишся; мн. топляться; недок.
1. Занурюючись у воду, опускатися, падати на дно. І за соломину хопиться, хто топиться (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 46); — Будь же проклята оця година! тоді запорожець. — Хто в неї народиться або зачне яке діло, щоб не знав ні щастя, ні долі! Нехай човни топляться, на морі! Нехай коні спотикаються в воротях! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 190); Я роздявив [роззявив] рота й хотів дихнуть, а вода пішла в рот.. Я втямив, що топлюся, що я тут сяду на дно та й не вирну більше наверх з води і тут мені буде смерть. Я знов черкнувся об дно, почав борсаться в воді (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 94); З корми в наш бік було направлено, очевидячки, не менше чотирьох гвинтівок.. — Не стріляйте, — крикнув я, — зараз вийде на палубу тільки четверо, щоб стати до помпи, — вже повен трюм води. Не в ваших інтересах топитися разом із нами (Юрій Яновський, II, 1958, 72);
// Позбавляти себе життя, кидаючись у воду. [Марина:] Хоча б намисто було взять, Оце б повісилась… От бачиш, Тепер і шкода… Хоч топись! (Тарас Шевченко, II, 1963, 120); [Петро (до Грицька):] Такі мене гіркі думки взяли, така несамовита туга облягла мою душу — .. хоч топися! (Панас Мирний, V, 1955, 183); Я пам’ятаю, адмірале, Як мучивсь ти в своїй ганьбі, Як індіани помирали, Щоб не скоритися тобі; Як пінилась вода зелена, Коли топивсь за родом рід (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 55).
2. Пас. до топити3. * Образно. Неймовірні чутки розколихують.. людей, вселяють їм крихти надій повернутись на Україну чи хоча б щось правдиве почути про неї. А поки що ця правда топиться повінню фантастичної брехні (Михайло Стельмах, II, 1962, 254).