ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до тонути;
// у знач. ім. тонучий, чого, чол. Той, хто тоне; потопаючий. Тонучий і бритви хопиться (Номис, 1864, № 9784); — То я топився, Тоню? ..І ти вирятував мене?.. — Се ж обов’язок, Мундзю, тонучого рятувати (Іван Франко, III, 1950, 13).
ТОНУЧИЙ
Тлумачення слова