ТОНКОГОЛО́СИЙ, а, е.
1. Який має тонкий, високий голос. Синагоги блищали підсвічниками, верещали тонкоголосі раввіни (Юрій Яновський, I, 1958, 63); * Образно. Іде землею рання осінь, І жайвір в небі не співа, — Лише вітрець тонкоголосий На хлопця смуток навіва… (Сергій Воскрекасенко, І всерйоз.., 1960, 46).
2. Який має високе звучання. Від пожежі, заглушений садами, скакав одинокий, тонкоголосий жіночий зойк (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 54).