ТОНЮСІНЬКИЙ

ТОНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже, зовсім тонкий (у 1 — 3, 5 знач.). Паленіючи від сорому, рвучко схопила [Ганна] рукою тонюсінький зшиточок своїх немудрих документів (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 3); Біля входу в печери стояв столик, на якому лежали снопки тонюсіньких, як солома, свічок (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 72); А ось равлик, — він втягся в свою шкаралупу у тільки двоє тонюсіньких ріжків стримлять, і хоч би що (Олесь Донченко, V, 1957, 16); Краплинами гарячої крові палали на ньому [памисті] рубіни, а тонюсінькі ланцюжки з’єднували їх і закінчувалися підвісками-півмісяцями (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 60); Тонюсіньке, ледве вловиме, кришталеве дзюрчання води на перекаті лоскотало слух (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 128).