ТОМИТИ, томлю, томиш; мн. томлять; недок., перех., рідко без додатка.
1. Доводити до втоми кого-, що-небудь. Потягло на захід військо,.. А попереду, мов крук, Провідник, що зна дороги, На коні, не томить ноги, Чорний поступа Клобук (Іван Франко, XIII, 1954, 368); [Стеха (до хлопців):] Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 485); Насамперед не турбуйся, я здоров, хоч трохи втомлений, бо хоч сплю і бережусь, а все-таки дорога томить (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 320); Мав [Дорко] хвальну звичку не кидати не зробленого, то бувало сидів пізно поза північ при лампі і томив свою сивіючу голову і короткозорі очі (Осип Маковей, Вибр., 1954, 38); Вдруге тут його зустріла, Томить очей не довелось, Вже багато діла, Шукає ж молодість знайомств (Павло Усенко, Шість, 1940, 55); На вози присідати Какора не велів, щоб не томити коней (Павло Загребельний, Диво, 1968, 144).
2. Мучити, знесилювати, виснажувати. Сни страшні всю ніч його [Каїна] томили. Він кидавсь і кричав (Іван Франко, X, 1954, 376); Чи вповиває тінь, чи томить нас проміння, Чи впала сарана, гяури палять дім. Усе німуєш ти [Чатир-Даг] в замисленні тяжкім (Микола Зеров, Вибр., 1966, 433); Ряд мислей голову томив, Мішались думоньки безсилі (Павло Грабовський, I, 1959, 206); З самого рання летять чайки в поля, у глиб суходолу, летять, мов на роботу, і трудяться, аж поки спека не вдарить. Працювали б і далі, якби було де напитись, — А щоб їх згага не томила, розставили б ви їм там, у степу, коритця з водою, — порадив якось Горпищенко-чабан голові робіткому (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 25);
// Болісно турбувати, гнітити (про почуття, переживання). — Я шість літ мучився, шість літ томила мене ненависть, хоч той чоловік нічого не зробив мені… (Мирослав Ірчан, II, 1958, 302).
3. спец. Витримувати в певних умовах, переробляючи на щось, надаючи відповідних якостей. З пнів та коріння томив [Шембек] вугілля, гнав дьоготь, випалював поташ і скипидар (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 189).
4. мет. Піддавати тривалому нагріванню (напр., чавун) для надання більшої в’язкості.