ТОЛОКА 1, оки, жін.
1. Залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби. Та орав мій милий у ярині, та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі (Українські народні ліричні пісні, 1958, 157); От скоро вже і журавлі Поприлітають в степ широкий; Забовваніє у брилі Вівчар в степу серед толоки (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 236); По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (Іван Франко, X, 1954, 12); Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву (Нечуй-Левицький, 1, 1956, 71); Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 9).
2. діал. Взагалі вільна ділянка біля села, де збиралася молодь гуляти. По тім боці, у толоці, Та й гуляли хлопці. Мене ж мати не пустила, Що в чорній сорочці (Українські народні пісні, 1, 1964, 26); Чому мене не пускають, через яку біду? Та я таки викрадуся, на толоку піду (Коломийки, 1969, 76).
ТОЛОКА 2, локи, жін., розм.
1. Звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, а за частування). [Трохим (до косарів):] Спасибі вам, люде добрі, що зібрались до мене на толоку. Чи й тепер положите весь луг, як торік? (Марко Кропивницький, V, 1959, 130); В індивідуальному будівництві [у нових селах] побутує традиційна форма взаємодопомоги — толока (Народна творчість та етнографія, 4, 1961, 87);
// Люди, скликані для такої роботи. Після того, як будинок Варчука згорів до самого підмурка, Сафрон із сім’єю переїхав жити на зиму до свого свата Созоненка. Весною кілька разів скликав толоку, відбудувався і знову зажив на старому місці (Михайло Стельмах, II, 1962, 402);
// перен. Про скупчення людей, які щось роблять. Всюди кипіла праця.. — Що це у вас така толока нині? — не втерпів таки Гриб Капелюшник з цікавості (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 24).
2. у знач. присл. толокою. Спільно, гуртом (працюючи без оплати, а за частування). Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам один; толокою Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати) (Тарас Шевченко, II, 1953, 257); Андрій був трохи лінивий, робив тілько те, що непремінно [неодмінно] вже треба: сіяти, косити, молотити, а більше вже — ні, тілько любив він толокою робити в кумпанії (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 258); — Хату доводиться ставити. Робимо це, звичайно, — «толокою», тобто всі сусіди разом (Андрій Головко, II, 1957, 501).