ТОЛКО́ВИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Розумний, розсудливий; діловий, тямущий. Опонентів було аж п’ять, з них толкових два (Леся Українка, V, 1956, 380); — Вона [земля] не дорожче людей, — відповів Тимофій. — Ти ж, Супруне, толковий чоловік, зрозумій усе (Михайло Стельмах, II, 1962, 136).
2. Змістовний, слушний; зрозумілий. Толкова доповідь;
// Добрий, майстерний (про твір мистецтва). [Калич:] Це ваша музика, товаришу Павелко? Толкова музика (Іван Микитенко, I, 1957, 266).