ТЛУ́СТИЙ, а, е, розм.
1. Гладкий, огрядний, опасистий (про людей). Молодиця молодая, Тлуста, уродлива (Степан Руданський, Співомовки.., 1957, 5); І не занадто вже тлустий Гервасій Салоган, тільки темні щоки трохи розпухли внизу (Михайло Стельмах, I, 1962, 22);
// Жирний, вгодований (про тварин). Осінь сипала важкими росами, а вівці ходили тлусті, ліниві (Літературна Україна, 26.II 1965, 1);
// перен. Дуже повний, наповнений до самого верху. Гудуть машини по шляхах, і мішки з зерном, тлусті, зав’язані.. лежать у кузовах сито, заколисано (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 145).
2. Ситий, родючий, багатий на перегній (про землю, ґрунт і т. ін.). Тут, на тлустій землі, врівень з людиною ростуть ледь-ледь побризкані місяцем бурякові висадки (Михайло Стельмах, II, 1962, 80); — Один поет співав нам оду..: Коли ми [черв’яки] ґрунт крізь себе перепустим,.. То ґрунт стає родючим, тлустим… (Микита Годованець, Заяча математ., 1961, 27);
// Рясний, врожаїстий (про лан, поле і т. ін.). — Шляхетський гонор і шляхетні жалі без тлустих ланів нічого не важать (Михайло Стельмах, I, 1962, 39);
// Жирний (про страву). З кухні несло густим духом смаженого м’яса й картоплі, що був перемішаний з пахощами тлустого борщу (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 250); — Марто, чи це гусак, чи гуска? — строго допитувався Карпо, роздираючи руками тлусту гусятину (Михайло Стельмах, II, 1962, 369);
// перен. Забезпечений, ситий (про життя). Не один проїжджий гладкий пан, котрому приїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сільце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436).
3. у знач. ім. тлусте, того, сер. Їжа, в якій переважають жири або яка сама є жиром. Фершал-п’яничка, оглянувши та обстукавши його, сказав, що найголовніше для нього — добре їсти та дихати свіжим повітрям. — Їжте, добродію, більше тлустого… Ну, там сальця, масла… (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 4).