ТЛЯ, і, жін.
1. Дрібна паразитична комаха, яка живиться соком рослин. За хвилину Тихович дивився на ворога, а той ворог, дрібненький, ще менший за рослинну тлю, спокійно сидів жовтими купками на корінцях винограду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 209);
// збірн., розм. Про різних комах-шкідників. Дарма, що вітер чубик патла, — Тук-тук! Тук-тук! — Шукає [дятел] тлю… (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 94); * Образно. Надії відцвітали, мов сади, тільки з тією різницею, що сади на рік знову закрасуються цвітом, а надії все більше заїдав тля нестатків, родинного дріб’язку і буденщини (Михайло Стельмах, I, 1962, 203); * У порівняннях. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 37).
2. перен., розм. Про когось незначного, нікчемного. Я [Еней] у розкошах ненастанних Провадив дні, як дивний сон. І як дозволили богове Блаженство нам, наземній тлі, — В ті дні жаги, в ті дні любові, Я був щасливим на землі (Микола Зеров, Вибр., 1966, 423).
3. книжн. Те саме, що тлінь 1. — Чи відчував ти на своїм чолі Той дотик мозолястої долоні, Що живить душу й береже від тлі? (Максим Рильський, Поеми, 1957, 207).