ТЛІЮЧИЙ

ТЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до тліти. В кущах, серед кісток забутих, У купі тліючих кольчуг, Мечів і шоломів погнутих Собі шукає зброю він (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 48); Роман кинув тліючу губку на ожеред соломи, що лежав поло стодоли, і поваживсь тікати … (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 120); Люди.. обтрушувались, гасили один на одному тліючий одяг (Олесь Гончар, Південь, 1951, 99); Перед ним відкрилась глибока яма, з якої ледь виднівся тліючий вогник (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 291); Я закрила очі руками, а він з’явився перед моєю душею. З’явився блідий, з тліючими очима, в старій одежі, голодний! (Ольга Кобилянська, I, 1956, 178).