ТЮХТІЙ

ТЮХТІ́Й, я, чол., розм. Про вайлувату, неповоротку людину. [Олеся:] Хіба ж не скучно з вами? От кавалери! Один похнюпа, другий тюхтій… (Марко Кропивницький, II, 1958, 254); — Та швидше, пане, повертайтесь!.. Який же бо ви тюхтій… (Петро Колесник, Терен.., 1959, 334); — Явдохо, може, піти [за зерном]? Га? — О боже, він ще питає. Ви бачите отакого тюхтія? Люди біжать, аж падають, а він… (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 367).