ТЮКАТИ 1, аю, аєш, недок., без додатка і на кого, розм.
1. Говорити, кричати «тю» (виражаючи здивування, невдоволення, розчарування, насмішку і т. ін.). [Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. Тут люде як зарегочуть, як почали тюкати! (Марко Кропивницький, II, 1958, 126); — Тю! Навісноголовий! Тю! Та! Дурний! — і пішли реготатись та тюкати на бідного В акулу (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 201); Біг [Марусяк] до Черемоша, в ліс, до коней, а йому услід свистали, тюкали (Гнат Хоткевич, II, 1966, 200); — Ні, Карпе, не занедужав, а здуріти — здурів, бо чортова панянка всю душу перевернула. — Тю на тебе! — Не тюкай, брате, бо правду кажу (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 37);
// Кричати на тварину, птаха, проганяючи, полохаючи, на звіра при полюванні, переслідуючи. Радивон Михайлович.. випроводжав його аж до вулишніх воріт, тюкав на лютих псів (Григорій Епік, Тв., 1958, 433); Ніхто в Асканії-Новій не полохав птахів, не тюкав на них і не кидав грудками (Остап Вишня, II, 1956, 274).
2. Висловлювати осуд, засуджувати. — Так не годиться [співати] голові. Овва! Люди почують, будуть тюкати. Ви ж голова, — здержував Чабанця десяцький (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 357); — Он і люди тюкають: яка, кажуть, дівега [діваха], а він у такому вбожестві держить її дома… (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 60).
ТЮКАТИ 2, аю, аєш, недок. Бити, стукати. Високо вищала пилорама, похропували рубанки й фуганки, тюкали сокири й молотки (Юрій Смолич, День.., 1950, 123).