ТЬОП, ТЬОП-ТЬО́П, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, стуку, падіння чого-небудь. Люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує: тьоп-тьоп (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 33).
2. розм. Уживається як присудок за знач. тьопати I, 2. Тьоп його по пиці (Словник Грінченка); — Почимчикую: тьоп, тьоп, да й на пошту, грошики й подам Петрусеві (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 497).