ТІ́ТЧИН, а, е. Прикм. до тітка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Марко Вовчок, I, 1955, 38); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 464); На цьому проклятому зіллі й коза — уся тітчина худоба — не пасеться (Михайло Стельмах, I, 1962, 138).
ТІТЧИН
Тлумачення слова