ТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до терти 1—3. * Образно. Він пильно оглянув обох військових, по зовнішності видимо тертих у боях вояк (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 98).
2. у знач. прикм. Подрібнений на тертці. — На лишень, понюхай сього. Та й піднесла [Явдоха] йому під ніс тертого хріну (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 202); Годувала сина тертим яблуком (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 221); Терта картопля;
// Потовчений, розім’ятий. Він упав коло самого порога на купу тертої соломи, що слали замість постелі (Панас Мирний, I, 1954, 269); Щоб зовсім збити ціну, непомітним рухом.. вбиває [Терентій] в ніздрю борозного пучку тертого тютюну (Михайло Стельмах, I, 1962, 497).
♦ Підносити (піднести) тертого хріну див. хрін.
3. у знач. прикм., перен., розм. Який багато бачив, пережив; бувалий, досвідчений. Прямий [Еней], як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий (Іван Котляревський, I, 1952, 290); Вже як скаже що — немов примаже, Зразу видно: тертий чоловік (Леонід Первомайський, II, 1958, 274).
Терта людина див. людина.