ТЕРПЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Здатний стійко, без нарікань переносити фізичні або моральні страждання. — Дядьку лікар, мені вже не буде боляче? Мама кажуть, що я терпляча (Юрій Яновський, I, 1958, 266); Мете заметіль… Ми терплячі в житті, Навчились на фронті до всього звикати… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 154);
// Здатний витримувати важкі умови, велике фізичне напруження; витривалий. В ім’я цього вічного щастя терпів Абдул усі сорок років свого життя. Мовчав. Скорявся. Працював, як гірський осел, як терплячий сумирний верблюд (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 384);
// Вибачливий до чиїхось недоліків, слабостей, провин і т. ін. Терплячий чоловік мій дядько. Мама його, котру він.. содержував [утримував] при собі, була страшно вередлива, злослива (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 465); Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (Олесь Гончар, III, 1959, 282).
2. Який вимагає терпіння (у 1, 2 знач.), витримки. Три місяці терплячого лежання у ліжку, лікування і дбайливого догляду лікаря Ле-Куртьє — все наче змило водою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 586); Шляхом тривалого й терплячого розвідування він з’ясував, що на території табору проходила схована каналізаційна труба (Юрій Яновський, II, 1954, 29).
3. Який виражає терпіння, сповнений терпіння (у 1 знач.). Ця офіціантка Клава, старша дочка Горпищенкова, тільки й скрашує цей похмурий заклад своїми плавними рухами та терплячою до всього привітною усмішкою (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 126).