ТЕРПКИ́Й, а, е.
1. Який викликає відчуття стягування в роті (про смак деяких плодів, вин тощо). — Ще грушки зелені. А поки зелені, то вони терпкі (Іван Франко, IV, 1950, 330); Справді, ти духом великий: від чорного хліба, соломи Та від терпкого вина хочеш навік одійти! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 345); Кочубей заблищав очима, наче вкусив терпкої кислиці (Олесь Донченко, III, 1956, 8); Смак рослини [приворотня звичайного] іноді гіркуватий, а здебільшого терпкий, в’яжучий (Лікарські рослини.., 1958, 25);
// Який сильно діє на органи чуття; гострий (про запах, аромат і т. ін.). Терпкий солодкуватий запах цвіту груші і яблунь приємно лоскотав у ніздрях (Яків Качура, Вибр., 1947, 45); Високе небо незнайомого півдня, терпкий аромат близького поля діють на бійців, мов якийсь чарівний трунок (Олесь Гончар, III, 1959, 31); Терпкі осінні пахощі прослались полем (Костянтин Гордієнко, Сильніше смерті, 1946, 12);
// Який має гострий, їдкий запах. Дорожнім відволоженим пилом, терпкими коноплями і дозрілими садами пахне ніч (Михайло Стельмах, II, 1962, 26); Бійці виїжджали, і коні іржали (Стримано в стременах сталь дзвенить), А дим терпкий у полі, а в полі дим іржавий, І слина з кінських губ — немов ковильна нить (Микола Бажан, I, 1946, 39); Від нього тхнуло гаром доморобного тютюну і терпким чоловічим потом (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 8);
// Сповнений гострих, їдких пахощів. Була це весна, вечір, каштани вподовж вулиці, зоряне небо й терпке повітря надморського півдня (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 352); Знову лягла на землю терпка червнева ніч (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 23);
// Пронизливий, дошкульний (про вітер, мороз, холод і т. ін.). Довкола гули рідним шумовинням придеснянські бори, зривався на урвистих берегах терпкий вітер і туманіли од снігових завоїв биті шляхи (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 128); Було тепло і пахло юною весною, коли забуваються люті замети, зла віхола і терпкий холод минулої зими (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 333).
▲ Терпка вода — вода, у якій розчинено багато вапна.
2. перен. Який завдає болю, гіркоти; грубий, ущипливий, дошкульний (про слова, мову тощо). Ти добра жінка, слів терпких нема у тебе для таких, що «впали низько» (Леся Українка, I, 1951, 284); Деришкур, завзятий штукатур, умів кинуть терпке слово (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 297); Григорій Косинка ніби напився з потоку Стефаника суворої, гіркої і терпкої правди життя, і відкрилося йому, як треба цінити слово (Літературна Україна, 1.III 1963, 2);
// Крутий, нелагідний (про людину, людський характер). В розмові була [Наталка] бистра й дотепна, часами трохи терпка, ущиплива, навіть подразнююча (Ольга Кобилянська, III, 1956, 160);
// Різкий, уїдливий (про тон, голос і т. ін.). — То се твій батько бунтує тухольців против мене і против князя? — спитав він нараз терпким, різким тоном (Іван Франко, VII, 1951, 24); — От не знає комсомол про такий вітер у твоїй голові, — докірливо відповіла мати терпким голосом (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 242);
// Сповнений гіркоти, страждання. Терпка усмішка.
3. перен. Який не дає насолоди, втіхи; важкий. Наталя виросла й зросла В житті гіркому і терпкому (Максим Рильський, Поеми, 1957, 156); Ставав день коло дня рядком, кожен день був.. терпкий та пожежний (Юрій Яновський, I, 1958, 51); До суміші терпких почуттів несподівано впала краплина чогось схожого на вдоволення (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 304);
// Гострий, сильний (про біль, жаль і т. ін.). Терпкий біль сіпнув за серце, й тоді з пальчика [Ольги] пішла червона кров (Яків Качура, II, 1958, 21); Великого гніву Катря на нього не мала. Було, що й кляла в мислі.., потім одходила і вже себе кляла, а на Юхима — нічого, окрім терпкого жалю в серці (Андрій Головко, II, 1957, 204);
// Щемливий, бентежний, з долею гіркоти (про радість, насолоду і т. ін.). Вона черпала сили в тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 331); Якийсь дивний спокій пройняв його всього, і в грудях повно терпкої радості (Андрій Головко, II, 1957, 299); На серці вже з’явилося терпке, схоже на чекання першого удару грози, почуття розставання (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 5);
// Гіркий, пекучий (про сльози). В житті горю… Життя люблю — І лоскіт сміху, й терпкі сльози (Василь Еллан, I, 1958, 49).