ТЕРКОТАТИ, очу, очеш і ТЕРКОТІТИ, очу, отиш, недок.
1. Утворювати часті уривчасті звуки під час руху, роботи тощо (про віз, млин і т. ін.); торохтіти. Їхала Хима з Ірусалима [Єрусалима]: тарахкотілка теркоче, а коник бігти не хоче (Номис, 1864, № 11439); Широким полем, безлюдною дорогою сунеться і теркоче маленький візок (Іван Франко, VIII, 1952, 78); Теркотить терлиця;
// безос. * Образно. Людям рота не заткаєш, а частенько вони навіть не такі злі, як би се з їх слів здавалося. От, мелють собі, щоб теркотіло, хоч муки з того млива ніякої нема (Іван Франко, III, 1950, 117);
// Деренчати (про телефон).
2. Видавати часті різкі шумові звуки (про птахів); цвіркати, цвіркотати (про комах). Пташки лящать, теркотять (Панас Мирний, III, 1954, 137); Цвіркун теркоче;
// перен., розм. Швидко, без упину говорити; цокотіти. Дядина, як та чечітка, теркоче та вичитує, а дядько коли-не-коли проведе товстим охриплим голосом (Панас Мирний, I, 1954, 90); Анна хотіла ще щось відповісти, але Горпина шепнула до неї: — Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (Іван Франко, I, 1955, 61).