ТЕ́ЛЕПЕНЬ, пня, чол., розм.
1. перев. лайл. Нерозумна, вайлувата людина; дурень, недотепа, вайло, тюхтій. Мовчій був незграбний сільський телепень (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 52); Підвівся я і хотів сказати на весь голос: «Люди добрі, оця дівчина мене ума-розуму вчила, а я, старий телепень, ще й носом крутив!» (Семен Журахович, Опов., 1956, 192); * У порівняннях. Гляне [Уляна] на тебе, то неначе по коліна в землю вгонить; стоїш, як телепень, та тільки очима лупаєш (Олекса Стороженко, I, 1957, 188).
2. рідко. Серце дзвона.