СИЗОКРИ́ЛИЙ, рідше СИЗОКРИЛ, а, е, нар.-поет.
1. Який має сизі крила; із сизими крилами (уживається здебільшого як постійний епітет до голуба, орла і т. ін.). Сивий голуб, сизокрилий, — Голубка сивіша… (Українські народні ліричні пісні, 1958, 218); Ой, чому ти не літаєш, Орле сизокрилий? (Степан Руданський, Тв., 1956, 44); Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Володимир Сосюра, I, 1957, 126); * Образно. Зашуми потоком новим, Сизокрила моя пісне..! (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 109); Галасливий, сизокрилий, Вечір тінями біжить (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 168); * У порівняннях. Думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літав, ширяє (Тарас Шевченко, I, 1963, 53);
// у знач. ім. сизокрилий, лого, чол.; сизокрила, лої, жін. Птах із сизими крилами. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що вона Не зчулася, як минула і весна (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 52).
2. у сполуч. з ім. голуб, голубка, орел і т. ін. Уживається при ласкавому звертанні до кого-небудь. Де ти, моя голубонько, Де ти, сизокрила, Нащо мене покинула, За що розлюбила? (Пісні та романси українських поетів.., 11, 1956, 32); [Батура:] Ех ти, орел сизокрилий… Яке щастя! (Олександр Корнійчук, II, 1955, 211); Ой, напій коня, Каре оченя, Сизокриле голуб’ятко, До побачення! (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 55);
// у знач. ім. сизокрилий, лого, чол.; сизокрила, лої, жін. Ласкаве найменування людини. — Ось і дуб той кучерявий… Вона! Боже милий! Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Тарас Шевченко, I, 1963, 1).