СИВОГРИ́ВИЙ, а, е.
1. Який має сиву гриву; із сивою гривою (про тварин). Вимовляв [Рудик] слова з мукою в голосі: — Ех, коні мої, сивогриві коні! (Григорій Косинка, Новели, 1962, 134); * Образно. Котилися хвилі важкі, сивогриві (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 34).
2. перен. Який має густе, довге сиве волосся (про людину). Розпатланий, сивогривий художник сів на нарах, спросоння здивовано оглядаючи бійців (Олесь Гончар, III, 1959, 252); Не тільки старій сивогривій уралці хотілося більшого.. Людей не лишав неспокій. Мовби тільки тепер побачили, як далеко зайшла війна (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 204).