СИРОТИНА

СИРОТИНА, и, чол. і жін., нар.-поет. Те саме, що сирота 1. [Іван:] Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, — як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину (Марко Кропивницький, I, 1958, 108); Вчителька сказала? що він сиротина. Яке страшне, незрозуміле слово! (Михайло Чабанівський, Шляхами.., 1961, 76); Іде, їде козак та й у чистеє поле, Ой, там сиротина, гей, та й пшеничку поле (Українські народні ліричні пісні, 1958, 178); Може, й мила ту ж хвилину Десь на місяць позирне, Теж згадає сиротину Та важенько і зітхне (Іван Манжура, Тв., 1955, 106);  * Образно. Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє. Низько гнеться сиротина, Бо нема підпори (Павло Грабовський, I, 1959, 197);  * У порівняннях. Ти плачеш. Ти, що відіпхнула Любов мою, як сиротину, Тепер надармо просиш, ловиш Любові хоч би крапелину (Іван Франко, XI, 1952, 17).