СИРОТЛИ́ВИЙ, рідко СИРІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який не має рідних, близьких; одинокий, покинутий, забутий. Чого ж тепер Кирило мовчить? Чому не заговорює гірких сліз сиротливої дочки свого безталанного товариша?.. (Панас Мирний, III, 1954, 67).
2. перен. Який міститься, розташований відособлено, окремо від інших; самітний. Осінь. Вечора огні. Синь і синь навколо, сиротливе вдалині перекотиполе (Володимир Сосюра, II, 1958, 94); Сиротлива на перше літо, землянка Вериги на друге вже мала двох сусідів (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 15);
// Тужний, сумовитий. Де-не-де останнім сиротливим шелестом шепчуться сухі кукурудзи (Гнат Хоткевич, II, 1966, 267).