СИРОТЯ

СИРОТЯ́, яти, сер. Зменш.-пестл. до сирота 1. Бідних сиротят без хліба оставляли [вороги] (Думи та історичні пісні, 1941, 148); У світі є й діти одні — сиротята, Самі без опіки, без хати вони (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 207); Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало.. До того ще дядина — злюща-презлюща, і чоловіком своїм орудувала, а то що вже казати за мале дівча-сиротя! (Панас Мирний, I, 1954, 71); — Видиш, жінко? Нам було прийняти сиротя Михайлове, як приносила [Анна] та просила прийняти (Ольга Кобилянська, II, 1956, 245); — Хіба на них розсердишся? І бабунею взивають, і лащаться… А ще ж — сиротята (Андрій Головко, I, 1957, 248);  * Образно. Пташенятам-сиротятам ягідки доспіли (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 123).