СИРОТІТИ, ію, ієш, недок.
1. Ставати сиротою (у 1 знач.); втрачати батька й матір або одного з них. — Тут я родилась, тут я хрестилась, тут сиротіла… тут і вмру, моя дитино (Марко Вовчок, I, 1955, 142).
2. Втрачати рідних, близьких або коханих людей; залишатися одиноким, самітним. — Осиротів наш рід, то не хочу, щоб моя сім’я сиротіла (Михайло Стельмах, II, 1962, 22); Весільний обід зібрав чимало гостей.. Щасливі батьки із жахом усвідомлювали, що з кожною хвилиною сиротіють дедалі більше й більше… (Юрій Яновський, I, 1958, 624); * Образно. [Карпо:] Коли серце почува, що воно сиротіє, то й порива його далі від людей (Марко Кропивницький, II, 1958, 121).
3. перен. Стояти одиноко, сиротливо. Весняна і осіння вода затоплює увесь тітчин мочар, і на ньому, наш кистрате гніздо, сиротіє немудра оселя (Михайло Стельмах, I, 1962, 138).