СИРІ́ТКА, и, чол. і жін.
1. Зменш.-пестл. до сирота 1. Узяв собі старий козак Чию сирітку за дитину Та й доглядає в затишку, Як квіточку, чужу дочку (Тарас Шевченко, II, 1953, 164); Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 250); — Сирітка ти нещасний!.. Вже твоя мати десь з богом бесідує, — ридає раптом, жінка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 135); [Шевченко:] Ви ж чуєте, яке її життя! Вона сирітка, без житла, без рідних, Хазяїн б’є, знущається, нема Куди їй дітись… (Іван Кочерга, III, 1956, 200); * Образно. Ти від мене пішла, ти від мене пішла, Де сріблиться над полем холодна імла, Де берізки-сирітки безмовно стоять… (Максим Рильський, I, 1960, 177); * У порівняннях. [Христя:] Прийде різдво — усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… (Марко Кропивницький, I, 1958, 448); Сиріткою стоїть у ньому [селі] церква (Гнат Хоткевич, II, 1966, 351).
2. тільки мн. Народна назва фіалки триколірної. Фіалку триколірну на Україні звуть ще.. сирітки (Знання та праця, 7, 1971, 31).