СИРЕ́НА, и, жін.
1. У грецькій міфології — морська німфа (жінка з риб’ячим хвостом або птах з жіночою головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у смертельно небезпечні, згубні місця. Всі врозтіч кораблі пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів — сирени стали І разні [різні] пісні підняли (Іван Котляревський, I, 1952, 219); — Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм нездоланним Кожну людину чарують, яка лиш до них підпливає (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 212);
// перен. Про красиву, спокусливу, але бездушну жінку.
2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зябра.
3. тільки мн. Ряд великих рослиноїдних водяних ссавців з ластами й хвостовим плавцем, що зустрічаються в теплих морях і річках.
4. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти й для вимірювання кількості звукових коливань.
5. Апарат, прилад, що може давати звуки великої сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає різкий, далеко чутний звук. З панського двору уперто і нестерпуче б’ють в село хвилі дикого ревища, наче корабель гине на морі і в останній розпуці розриває горла сирен (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 61); Раптом в ніжні ввуки рояля вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна тривога (Іван Кочерга, II, 1956, 373); Сирена швидкої допомоги зойкнула зовсім близько, десь під вікном, і Боровик знов посунувся до дверей (Вадим Собко, Справа.., 1959, 79); * У порівняннях. Моторошно в темноті буран завив, як та сирена… (Павло Тичина, II, 1957, 152);
// Звук, створений таким гудком. Він [сніг] немов приглушував усі звуки — і сміх молоді, і автомобільні сирени (Олесь Донченко, V, 1957, 319); В розчинене вікно разом із свіжим.. повітрям линув гомін перехожих, сирени автомашин (Дмитро Ткач, Черг. завдання, 1951, 97); * Образно. Над ним [верхолазом] лунає дня сирена, і обніма його блакить (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 38).