СИНОВЕ́ЦЬ, вця, чол., діал.
1. Син. — Чи ти купчик, чи купець, Чи купецький синовець? (Українські народні думи.., 1955, 240); Маруся синовця родила (Словник Грінченка).
2. Син брата; племінник. Раптом серед тяжкого бою великому гетьманові принесено вістку, що командир рейтарів Денгоф загинув у бою, що обидва молоді Жолкевські — син Ян та синовець, оточені турками, опинилися в безвихідді (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 444).