СИНО́Д, у, чол.
1. У дореволюційній Росії — найвищий колегіальний орган православної руської церкви; за радянського часу — дорадчий орган при патріархові Московському і всієї Русі. Найсвятіший синод відлучив Толстого від церкви (Ленін, 20, 1971, 20); Після конфлікту з духовенством і синодом нарешті було вирішено встановити пам’ятник [Богданові Хмельницькому] на Софійській площі (Вечірній Київ, 11.I 1969, 4); Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синоду Побєдоносцева (Михайло Стельмах, I, 1962, 416); * Образно. Одним думалось про далеку землю, другим зелено малювались оті сім десятин, що десь міряє таємничий селянський синод (Михайло Стельмах, I, 1962, 198).
2. У протестантській церкві — зібрання духовних і світських осіб для розв’язання найважливіших церковних справ.