СИНКО́ПА, и, жін.
1. муз. Зміщення музичного наголосу з сильної долі такту на слабку. Синкопа — це.. таке ритмічне угруповання, яке постав внаслідок пересування звичайного наголосу з сильної на слабку долю такту (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 168); Закарпатські пісні мають немало спільного з пісенністю [піснями] сусідніх народів з погляду ритмічної конструкції кадансів, а також структури пісень в цілому, що значною мірою викликане частим вживанням синкоп (Народна творчість та етнографія, 4, 1961, 52).
2. лінгв. Випадіння звука або групи звуків у середині слова.