СИНКЛІ́Т, у, чол. У стародавній Греції та Римі — збори вищих сановників. Ублагала [мати] Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Тарас Шевченко, II, 1963, 282);
// Зібрання духовних осіб, духовенства. — Та плював я на його анафему, — заспокоював Мічурін дружину. — Плював я на нього з усім його синклітом, чуєш? (Олександр Довженко, I, 1958, 436);
// перев. ірон., жарт. Зібрання яких-небудь осіб. З вестибюля головного корпуса вийшов Сергій Салагатов у супроводі комісара та всього медичного синкліту (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 121); Усі схилилися над списочком, а Липський стривожено сказав: — Та тут цілий синкліт заколотників? (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 502).
СИНКЛІТ
Тлумачення слова