СИНЬОО́КИЙ, а, е.
1. Із синіми очима. Вечерю подала хазяйська дочка. Це було те «ай», сполохане вранці, молоденьке, біляве, з ніжною лінією тіла, курносе і синьооке (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 210); Йван був білорус, синьоокий, білочубий, з лагідним обличчям, якийсь чужий у цьому суворому гірському краї, серед яскравогубих, вогненнооких Яреминих земляків (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 31); Єдине, чим могло привабити її чисте, синьооке обличчя, — це своєю милою простотою (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 9); * Образно. З гір високих Рої пелюсток синьооких Ловили ми серед долин (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 391);
// у знач. ім. синьоока, кої, жін. Жінка, дівчина з синіми очима. Марко чекав, поки начальник назве й решту присутніх, наприклад, ту синьооку (Іван Микитенко, II, 1957, 429); — Ех, не знаєш ти, Левку, де дівчата ще кращі. Бачив би ти отих синьооких, що їм таврійська ковила шовками стелеться до ніг (Олесь Гончар, II, 1959, 239).
2. поет. Із синіми квітками. Він частенько їздив у машині 3 молоденьким вітром вперегон [вперегін], Де дівчина брала при долині, Вибирала синьоокий льон (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 254); На землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки і сила-силенна вже справжніх весняних квітів (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 7).