СИ́ЛУВАНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється всупереч чиїм-небудь бажанням, чиїйсь волі, за примусом. — Атож! Казав, що ця праця незабаром повинна бути, обов’язкова, силувана для всіх, хто вчився в школі, неначе якась повинність або панщина (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 265); Не раз дівчина волить смерть собі заподіяти, ніж по силуванім шлюбі жити з немилим їй чоловіком (Іван Франко, XVI, 1955, 56); — Без любові я не хочу женитися, і не потребую. А силуваної любові.. я не хочу (Ольга Кобилянська, III, 1956, 112);
// Здійснюваний через силу. Вона посміхалася, але посмішка була силувана (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 58); Він відчував в її силуваних рухах та напруженій метушні по хаті непереможну втому (Олесь Досвітній, Гюллє, 1961, 100).
2. Позбавлений природності, простоти; удаваний, штучний. Образ видається нам силуваним, поет хапає інгредієнції [складові частини] з абстракційного світу (Іван Франко, XVI, 1955, 274); Така повага була їй зовсім до лиця, вона виходила в неї зовсім природна, не силувана (Лесь Мартович, Тв., 1954, 443);
// Напружений, натягнутий. Якась холодна, силувана атмосфера залягла в салоні (Іван Франко, VI, 1951, 388).