СИ́КАВКА, и, жін.
1. розм. Дитяча іграшка з бузинової трубки, в яку спочатку всмоктують воду, а потім видувають її струменем. Набере було в сикавку маленький Олекса з калюжі біля колодязя чогось такого ріденького, що аж ніяк водою не можна назвати, і підкрадеться до кота, щоб його поцілити (Остап Вишня, II, 1956, 258); Вона, сикавка, хоч і не вогнепальна зброя, вона більше гідропульт, та проте й вона привчала до окоміру (Остап Вишня, II, 1956, 258).
2. діал. Пожежний насос. — Панове, ратуш [ратуша] горить! До коновок і сикавок! (Іван Франко, VI, 1951, 337).