СИКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Від болю, холоду і т. ін., важко дихаючи, видавати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». За кілька хвиль тягла [Оришка] оберемок нового пруття, сикаючи, як залізе котра колючка у тіло (Гнат Хоткевич, II, 1966, 30); Зразу ніжить [кримське сонце], а потім червоною фарбою криє.., а потім білує… І кається тоді неуважна людина, і сикає, і ахає, і охає (Остап Вишня, I, 1956, 203);
// Вимовляти звуки «тс», закликаючи кого-небудь до обережності.
2. Випльовуючи що-небудь, видавати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». Удають [хлопчики] дорослих: спльовують крізь зуби, сикаючи (Гнат Хоткевич, II, 1966, 385).