СВОЛО́ТА, и, жін., вульг.
1. збірн. Підлі люди; мерзотники. Від такої сволоти, як куркульські санки, всього чекати можна (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 267).
2. Підла людина; мерзотник. — Я н-не знаю, з-за що заслали твого батька, але якщо він був такою сволотою, як ти, його слідувало розстріляти разом із тобою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 165); [Семен:] Ти обурюєш мене! Одну якусь сволоту ти ототожнюєш з усіма жінками (Захар Мороз, П’єси, 1959, 39);
// Уживається як лайка. — Сволота! Покидьок! — бушував Геллерфорт. — Ні чорта не взнав (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 145).