СВОБІДНО, присл., заст.
1. Присл. до свобідний. Геній блиском думки вмить 3 громом розуму разить У природи тайн нутро, Й незатертий слід-тавро Правди залишає в вік, Щоб трудиться чоловік На землі свобідно міг (Іван Франко, XIII, 1954, 397); Його те поле зловило в кліщі, що дихнути свобідно не дає (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 47); Її туге тіло, що не знало ще материнства, свобідно і гордо пливло в молодих травах царинки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 337); Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [опришок] з каменя на камінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 138); З твоєю мамою розбалакуюсь я так весело й свобідно, неначе ніколи й тіні непорозумінь не було поміж нами (Ірина Вільде, На порозі, 1955, 14); Він тримається свобідно, слідкуючи за Шахаєм, щоб учасно обернути все на жарт (Юрій Яновський, I, 1958, 149).
2. у знач. присудк. сл. Без почуття гніту, тривоги (про душевний стан). На серці було любо, свобідно та радісно, як рідко (Іван Франко, IV, 1950, 387).
3. у знач. присудк. сл. Просторо, не тісно. У хаті свобідно.
4. у знач. присудк. сл. Дозволено, не заборонено. Єму [йому] свобідно мати.. свою гадку (Василь Стефаник, III 1954, 106).