СВЯТИ́ТИСЯ, святиться, недок.
1. заст. Шануватися як святиня. Я дивуюся на персів, Що корова в них святиться (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 220).
2. церк. Висвячуватися в духовний сан. — Він либонь на попа учився, та не схотів святитись у попи (Панас Мирний, III, 1954, 200); Як святився ще на диякона та був у печерах (Словник Грінченка).