СВЯ́ТІСТЬ, тості, жін.
1. Властивість за значенням святий 1, 2, 4, 5. [Неофіт-раб:] Врятувати вона однаково себе не може, та що їй з того, коли буде знати про гріх і святість? Краще хай не знає! (Леся Українка, II, 1951, 227); Згадка про шлюб, про святість зламаної присяги і про кару божу не може привернути до неї серця чоловіка (Іван Франко, XVI, 1955, 73); Стародуб давно розпочав свою сонату. Задумав її, як твір про чистість і святість людських почуттів (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 104);
// Риси, властиві святому (у 2 знач.). Напускає [отець Миколай] на своє досить земне обличчя святість і так підіймає руки, наче збирається покидати грішну землю і вознестися [піднятися] до неба (Михайло Стельмах, I, 1962, 410).
2. рідко. Те саме, що святиня 2. Потім був обхід доокола церкви. Сяло полуплене золото церковних святостей на сонці (Гнат Хоткевич, II, 1966, 68).