СВЯТЕ́ЦЬ, тця, чол., рідко.
1. Те саме, що святий 2. * У порівняннях. — Дивіться, нині ходять скрізь бідні, мов святці ті, обдерті та голі (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 347).
2. Те саме, що святенник. Сиджу в тюрмі, мов в засідці стрілець.. Лис-злодій тут не скромник, не святець.. Тут всяку видно наголо особу (Іван Франко, X, 1954, 148).
3. заст. Жрець. Радів люд. Божниці димні Від пахощів; здійнявши руки, Святці співають вдячні гімни Своєму божищу Ваалу (Леся Українка, I, 1951, 338).