СВІ́ТСЬКИЙ, а, е.
1. Не церковний, не духовний. Те, що вона була «з духовних», — прищепило їй певну повагу до людей не з світського стану (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314); Прокопенко вийшов з хлопцями і став за церковною огорожею. Скоро вийшов батюшка.. у світському вбранні (Олександр Довженко, I, 1958, 176);
// у знач. ім. світський, кого, чол. Той, хто не має духовного сану. — І не говори! — промовила стиха матушка в третій хаті, — не дам я своєї дочки за світського! Підождім.. — Нічого нам богословів ждати! Вони сватаються, де сотнями пахне (Нечуй-Левицький, I, 1956, 135).
2. Прикм. до світ 2 7. В авторській розповіді, в ліричних відступах [поеми «Слепая»] Шевченко давав широкі узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що ламала й калічила душу людини (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 107);
// Який відповідає вимогам світу. Я тоді й собі наважив Трохи ноги розім’яти, І, як Келле, щонайвищих Світських звичаїв набратись (Леся Українка, IV, 1954, 185).