СВІТЛЯ́К, а, чол., ент. Невеликий жук, який світиться в темряві. Зирнула [пані Олімпа] вниз: довкола понурою стіною стоять сумерки [сутінки] попід розлогими деревами, літають світляки, мов золоті іскорки (Іван Франко, VII, 1951, 121); Сонні тюльпани тяглися з трави до місяця, в кущах здичавілої смородини тьмяно блимали зеленими ліхтариками світляки (Олесь Донченко, III, 1956, 62); * У порівняннях. Зайшло сонце, Перші зірки засвітилися в небі, мов світляки у листяному лісі (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 171); Єдиним місцем, де світляком блимало віконце, була автобусна станція біля траси (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 152);
// перев. мн., перен., рідко. Блиск очей; вогник. Вовки гасали зовсім близько, і то тут, то там блискотіли.. яскраві світляки їх зіниць (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 10).
СВІТЛЯК
Тлумачення слова