СВІЧЕЧКА

СВІ́ЧЕЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до свічка 1—3, 5. Чом не прийшов, Як я говорила? А у мене цілу нічку Свічечка горіла (Українські народні пісні, 1, 1964, 92); [Таня:] Давайте, Катю, одсвяткуймо й ми сьогодні ялинку: хай уже одна свічечка й для нас згорить (Степан Васильченко, III, 1960, 120); Над Києвом стояла всепереможна й радісна весна, величезні глейкі бруньки на каштанах.. перетворилися вже на ніжні семилисники й повипускали свічечки майбутніх квітів (Юрій Яновський, II, 1954, 88);  * Образно. [Передерій:] Меласю! Рідна! Свічечка ясна! Мене сама мов світлом ти осяла (Іван Кочерга, П’єси, 1951, 197);  * У порівняннях. Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив (Леонід Глібов, Байки.., 1959, 395); Дід витягає з кишені довгу, мов свічечку, цукерку (Михайло Стельмах, I, 1962, 317).
♦ Танути мов (наче, як і т. ін.) свічечка див. танути.