СВАРЛИВИЙ

СВАРЛИ́ВИЙ, а, е. Схильний до сварок. А сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий (Марко Вовчок, I, 1955, 34); Бабуся Уляна була маленька на зріст, суха, вертлява і страшенно сварлива (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 43);  * Образно. В Донець бігли сварливі, скуйовджені струмки й не могли перекричати один одного (Олесь Донченко, IV, 1957, 169);  * У порівняннях. Осінній день, немов сварлива господиня, Дощем холодним бубонить давно (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 135);
//  Власт. такій людині. Через свою сварливу вдачу й недбалість стратив панотець раз назавсіди всяку прихильність у їмості (Лесь Мартович, Тв., 1954, 355); Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава про її сварливу вдачу (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 18);
//  Сповнений сварками. Мова несподівано почала набирати небажаного, сварливого, навіть приперченого жартами характеру (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 422); Сварливу, затхлу атмосферу першою розрядила моя добренька рідненька матуся (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 143).