СУВІЙЧИК

СУВІ́ЙЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до сувій 1, 2. Взяла [Оленка].. ситцю сувійчик, що батько на плаття набрав, Пар асі дала (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 139); Текля соромливо вийняла з-за спини горнятко сметани, десяток яєць і сувійчик білого полотна, що були зав’язані в шматочок підсиненої марлі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 170); Ганна звичним оком окинула сувійчик під рукою, пропустила Захара, що з поклоном виложив на стіл дари (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1940, 44).