СУТУЛИТИСЯ, люся, лишся, недок.
1. Ставати сутулим або триматися сутуло; горбитися. Ольга Карлівна сутулилася, хоч і намагалась триматися рівно, як колись (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 396); Дорош, сутулячись, ходив із кутка в куток (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 165); За танками, сутулячись, висипали табуни есесівців (Олесь Гончар, III, 1959, 371); * Образно. Вийшла [Христина] на подвір’я, де пахло свіжо обструганим деревом, прив’ялою корою і соняшниками, що в передосінніх думах сутулились над тином (Михайло Стельмах, I, 1962, 605).
2. Гнутися від важкої праці, переживань і т. ін. Христина мимоволі випросталася: соняшники нагадали, що й вона в гризоті почала сутулитись (Михайло Стельмах, I, 1962, 605); На кругловидому Галиному обличчі відбилась тривога. Вона сутулилася, ніби несла щось важке на своїх, по-дитячому вузеньких, плечах (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 59).
3. Щулитися (від холоду, болю, страху і т. ін.). Цього похмурого дня вони теж сутулилися од холоду (Микола Трублаїні, I, 1955, 116); Виють вночі наполохані собаки. Аж моторошно од них. Мимоволі сутуляться плечі (Андрій Головко, Вибр., 1936, 431).