СУТУ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех.
1. Горбити (спину), висувати наперед (плечі). Руки тримав [Роман Петрович] у кишенях штанів, а широкі плечі сутулив так, наче було йому холодно (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 53).
2. тільки 3 ос. Робити сутулим, гнути (про важку працю, хворобу, переживання і т. ін.). Роки й поневіряння трохи сутулили ставну колись постать Гринюка, зате ж збагачували життєвий його досвід (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 208).