СУТУЛУВАТИЙ

СУТУ́ЛУВАТИЙ, а, е. Трохи, злегка сутулий. Він був зовсім несхожий на переднішого старця Кміту, замлілого, заниділого, ще й сутулуватого (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 309); До землянки ввійшов літній сухорлявий сутулуватий чоловік (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 76); Софія непомітно зиркала на сутулувату постать брата (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 234); Він — кремезний, з богатирськими сутулуватими плечима і вилицюватим обличчям (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 3).