СУТО, присл.
1. Тільки; виключно; чисто. ..виробничий порядок зумовлює соціальні, політичні і суто духовні процеси життя (Ленін, 1, 1969, 126); Старшина прагнула шляхетських прав, панування в державі, і суто церковна освіта не відповідала її вимогам (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 132); Суто біографічними, тобто такими, де перегортаються сторінки життя героя, в п’єси Л. Смілянського про Івана Франка («Мужицький посол») і про Лесю Українку («Червона троянда») (Вітчизна, 10, 1970, 140).
2. діал. Добре, в достатній мірі. Одного вечора [пан Субота] суто угостив [почастував] усіх (Іван Франко, VIII, 1952, 28).