СУСІ́ДСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до сусід, сусідка і сусіда. Мартоха була найближча панська сусідка,.. то їй таки конче випадало не в одному «послухати» панів, щоб не втратити сусідської ласки (Леся Українка, III, 1952, 636);
// Належний сусідові, сусідці, сусідам. На драбину біля винограду вискочив сусідський жовтогарячий півень (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 203); Іван Суханя був якимось дивним хлопцем, принаймні не таким, як сусідські діти (Дмитро Бедзик, Підземні громи, 1971, 40);
// Який мешкає поруч, поблизу кого-небудь. Перелаз, перелаз Від сусіди до нас; Сусідський легеню, Сусідський легеню, Чом не йдеш до нас? (Українські народні пісні, 1, 1964, 133);
// Власт. сусідам. Нема в нас того звичаю, аби свідок був платний. Свідоцтво — сусідська річ (Лесь Мартович, Тв., 1954, 210);
// Який утворюється сусідам, складається з них. Процес переходу від родової общини до сусідської, або територіальної, добре простежується у східнослов’янських племен північних, лісових районів (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 374).
2. Те саме, що сусідній 1. [Павло:] Навіщо отак щільно ставлять хати на селі? Здійметься галас у однім подвір’ї — і в сусідських як ярмарок (Марко Кропивницький, II, 1958, 353); «Дружня зустріч представників сусідських держав» — назвав я фільм (Юрій Яновський, II, 1958, 112).